Ось і настав той довгоочікуваний для нас момент. Він віддається в нашому серці урочистою мелодією. Разом з тим, нам сумно і ми сповнені жалю. Ми залишаємо стіни рідної школи. Ці роки вже не повторяться і їх ніяк не повернути. У минулому залишаються прекрасні шкільні роки, коли прощали нас за наші вчинки, брали помилки; коли завжди намагалися зрозуміти й допомогти, вчили і підтримували. Для нас школа – це не тільки місце, де ми отримали знання. Це дійсно наш другий дім. Хоч це і банально звучить. А ви нам, наш дорогий учитель, стали практично як член сім’ї. Найчастіше ми не розуміли вас і збирали образи. Нерідко навіть самі ображали вас. Хочемо попросити за це прощення. Тоді ми ще були дурними дітьми. Ви завжди були поруч. І не тільки для того, щоб навчити писати, рахувати і читати. Ви навчили нас набагато більшого – думати, замислюватися, відповідати за свої дії, аналізувати. Велике спасибі за це!
Шановна наша і улюблена класна мама! Наш шлях до цього був довгим, але все ж ми до нього дійшли. Кожен по-своєму відноситься до сьогоднішнього вечора. Для когось це довгоочікуваний момент, а от інших він злегка лякає. Все-таки попереду чекає щось нове, що вабить і лякає, де доведеться вже самостійно усім займатися. Однак, завдяки вашим витраченим зусиллям майбутня дорога здасться не такою важкою. Не даремно ж ви постійно підтримували і вірили в нас. Може ми цього раніше не розуміли, де навіть ображалися на Вас. Але сьогодні ми хочемо сказати величезне спасибі за всі ваші витрачені на нас сили, нерви, терпіння. І пробачте нас, будь ласка, за наші провини і помилки. Будьте здорові, нехай вам щастить і благополуччя! Зі свого боку обіцяємо, що тепер ми буде приводом вашої гордості.
